Сьогоднішня гонка не була чудовою... і не була цікавою... навіть, якби я її виграв і став чемпіоном. Остання година це купа нервів і сиві волоски в голові. Знав, що боротьба буде важкою, на це я розраховував. Тимбільш, я стартував, знаючи результат Мікулки. Можливо це і не давало змоги сконцентруватися. Думав, що на першому секторі відіграю декілька секунд, адже не люблю Японію і не вмію її їздити взагалі. Але не так склалось, як гадалось. На перших 4-ох СУ ми з Мікулкою дихали один одному в спину, почерзі змінюючи позицію. Я розумів, що Японію злию, але трохи зажавши нерви в кулак поїхав, і досить не погано. Нойкер летів на всі гроші, аж побив свій рекорд на сухому покритті на 6 секунд. Далі була справа доїзду. Я знав, що Світламб проїду на 5-6 секунд швидше Мікулки, і маючи таку перевагу докочусь останній відрізок як бабуся. Все так і мало бути, на 2-му спліті Світламбу відігравав у Мікулки 11 секунд, що надавало колосальну перевагу. Але в лівій шпильці перед спуском з гори авто кинуло задом, і розвернуло на 180 градусів, після чого я вїхав у невидиму стіну і розбив машину. Мотор заглох і не хотів заводитись, потім ше буксував 5 секунд, і в результаті цього програв Алексу 4 секунди. Залишився останній відрізок, і +6 секунд Мікулці. Відіграти практично не можливо. Але друга сходинка пєдесталу дарувала два срібла, - абсолюту та в класі. І всього-навсього не витримали нерви, трохи пережав педаль, і злапав грушку. Зараз дружина грушок назбирає, і пройдемся до фінішу пішки, там трохи більше кілометра залишилось. Прогуляємось.... Тому, Алекса Мікулку вітаю з золотом, всіх інших пілотів із закінченням Кубку, дякуємо Сашкові Підлуському за організацію таких чудових змагань, членам моєї команди особливе спасибі за підтримку ........ і до зустрічі на трасі
П.С.: Це тільки Паша Лихач вміє програвати медалі на останніх кілометрах. В 2010 - Лопухову, нині - Мікулці